'

О.С. Пушкін

Понравилась презентация – покажи это...





Слайд 0

О.С. Пушкін “До Чаадаєва” “До моря”, “Я Вас любив”, “Я мить чудову пам’ятаю”, “Я пам’ятник собі поставив незотлінний…”. Жанрово-тематичне розмаїття лірики Пушкіна И долго буду тем любезен я народу. Что чувства добрые я лирой пробуждал... О. Пушкін Фрагмент електронного підручника для 9 класу. Учитель-методист ліцею "Гранд" Іванченко Людмила Миколаївна


Слайд 1

„До сих пор всякий, желающий говорить о Пушкине, должен, нам кажется, начать с извинения перед читателем, что он берётся в том или другом отношении измерять эту неисчерпаемую глубину.” В. Страхов


Слайд 2

2 6 1 5 3 7 4 8 Пестель Павел Иванович Декабрист, познакомились в 1821 году в Кишиневе Александр I Николай I


Слайд 3

ЛІРИКА ПУШКІНА Лірика Пушкіна — це його поетична біографія і водночас художній літопис духовного життя його епохи. Війна 1812 р.   і повстання декабристів 1825 р., кріпосне право і мрії про «вольність святу», кохані, друзі і вороги, «чудові миттєвості» життя і «печаль минулих днів» — усе це знайшло відображення н пушкінгьких віршах, посланнях, елегіях, стан сах, епіграмах. І все це розмаїття — вияв тієї внутрішньої  єдності, пафос якої надзвичайно влучно і точно визначив В. Бєлінський: «Загальний колорит поезії Пушкіна, і особливо ліричної, — внутрішня краса людини і гуманність, що зігріває душу».


Слайд 4

В ліриці Пушкіна можна виділити такі основнi жанри — філософська та громадянська лірика, пейзажна лірика, любовна лірика, кожній з яких притаманне відповідне коло сюжетних мотивів.


Слайд 5

К Чедаеву «К Чаадаеву» Любви, надежды, тихой славы Недолго нежил нас обман, Исчезли юные забавы, Как сон, как утренний туман; Но в нас горит ещё желанье, Под гнетом власти роковой Нетерпеливою душой Отчизны внемлем призыванье. Мы ждём с томленьем упованья Минуты вольности святой, Как ждет любовник молодой Минуты верного свиданья. Пока свободою горим, Пока сердца для чести живы, Мой друг, отчизне посвятим Души прекрасные порывы! Товарищ, верь: взойдет она, Звезда пленительного счастья, Россия вспрянет ото сна, И на обломках самовластья Напишут наши имена! <1818?> Стихотворение обращено к Петру Яковлевичу Чаадаеву (1794—1856) — русскому философу и другу Пушкина, с которым они познакомились в доме Николая Михайловича Карамзина. Пушкин писал его фамилию Чедаев. Чаадаев был участником Бородинского сражения, с 1816 служил офицером лейб-гвардии Гусарского полка в Царском Селе, был членом масонской ложи. В 1821 г. он вступил в тайное общество декабристов, но участия в его делах не принимал


Слайд 6

Пейзажна лірика. Природа незмінно була невичерпним джерелом натхнення для Пушкіна. У його віршах — численні образи картин природи та природних стихій, різні пори року, з яких поет найбільше любив осінь. Пушкін виявив себе справжнім майстром пейзажної деталі, співцем російських краєвидів, мальовничих пейзажів Криму та Кавказу. Природа мислиться поетом як самостійна естетична цінність, яка викликає захоплення, однак переважна більшість пейзажних віршів Пушкіна побудована у формі зіставлення картин природи і ситуацій людського життя. (психологічний паралелізм) Природні образи часто служать контрастним або, навпаки, співзвучним думкам і вчинкам ліричного героя тлом і виступають у ролі поетичних символів його мрій, прагнень, обстоюваних ним духовних цінностей.


Слайд 7

Принцип психологiчного паралелiзму К МОРЮ Прощай, свободная стихия! В последний раз передо мной Ты катишь волны голубые И блещешь гордою красой. Как друга ропот заунывный, Как зов его в прощальный час, Твой грустный шум, твой шум призывный Услышал я в последний раз. Моей души предел желанный! Как часто по брегам твоим Бродил я тихий и туманный, Заветным умыслом томим! Как я любил твои отзывы, Глухие звуки, бездны глас И тишину в вечерний час, И своенравные порывы! Смиренный парус рыбарей, Твоею прихотью хранимый, Скользит отважно средь зыбей: Но ты взыграл, неодолимый, И стая тонет кораблей. Не удалось навек оставить Мне скучный, неподвижный брег, Тебя восторгами поздравить И по хребтам твоим направить Мой поэтической побег! Ты ждал, ты звал... я был окован; Вотще рвалась душа моя: Могучей страстью очарован, У берегов остался я... О чем жалеть? Куда бы ныне Я путь беспечный устремил? Один предмет в твоей пустыне Мою бы душу поразил. Одна скала, гробница славы... Там погружались в хладный сон Воспоминанья величавы: Там угасал Наполеон. Там он почил среди мучений. И вслед за ним, как бури шум, Другой от нас умчался гений, Другой властитель наших дум. Исчез, оплаканный свободой, Оставя миру свой венец. Шуми, взволнуйся непогодой: Он был, о море, твой певец. Твой образ был на нем означен, Он духом создан был твоим: Как ты, могущ, глубок и мрачен, Как ты, ничем неукротим. Мир опустел... Теперь куда же Меня б ты вынес, океан? Судьба людей повсюду та же: Где капля блага, там на страже Уж просвещенье иль тиран. Прощай же, море! Не забуду Твоей торжественной красы И долго, долго слышать буду Твой гул в вечерние часы. В леса, в пустыни молчаливы Перенесу, тобою полн, Твои скалы, твои заливы, И блеск, и тень, и говор волн. 1824 Прощання О.С. Пушкіна з морем. І.К.Айвазовький.1877


Слайд 8

Вірш «До моря» Пушкін почав писати у 1824 р. в Одесі, вже знаючи про нове заслання до Михайлівського; там він завершив роботу над віршем. Прощання з морем стає основою для ліричних роздумів поета про трагічність людської долі, про фатальну силу, що мають над нею історичні обставини. Море, його вільна стихія для поета є символом свободи, що викликає асоціації з постатями двох особистостей, які були володарями дум й уособленням людської могутності, так само сильної і вільної, як і морська стихія. Це Наполеон і  Байрон, з якими, як і з образом морської стихії, Пушкін себе  порівнює. Та їх уже немає, а доля поета трагічна: ...Теперь куда же                              Куди б не виніс океан, — Меня б ты вынес, океан?                  Одна судьба в людей існує, — Судьба земли повсюду та же:          Бо де добро — то там вартує Где капля блага, там на страже        Чи то освіта, чи тиран. Уж просвещенье иль тиран.    (Переклад А. Малишка)


Слайд 9

Не удалось навек оставить // Мне скучный, неподвижный брег — Пушкин замышлял бегство из Одессы морем в Европу. Могучей страстью очарован — имеется в виду чувство к гр. Елизавете Воронцовой (1790—1880). Одна скала, гробница славы — остров св. Елены, где с 1815 г. находился в заключении Наполеон и где он умер в 1821 г. Другой от нас умчался гений... // Исчез, оплаканный свободой — Байрон умер 7/19 апреля 1824 г. в Греции, куда он приехал летом 1823 г. для участия в национально-освободительной борьбе греков. Где капля блага, там на страже // Уж просвещенье иль тиран. — Сближение просвещенья и тирании как отрицательных явлений отражает свойственное романтикам представление о губительности цивилизации для морали, для блага человека. Зближуючи тиранію та освіту, Пушкін, як і інші романтики, має на увазі те, що цивілізація, запроваджуючи освіту, яка, звісно, є благом, водночас псує природність та щирість простих людських стосунків, керованих велінням серця, а не тільки розуму. Прощаючись з вільною та могутньою морською стихією, Пушкін немовби прощається з романтичним періодом своєї творчості, на зміну якому приходить реалістичне світосприйняття


Слайд 10

Любовну лірику Пушкіна справедливо називають «енциклопедією любовних переживань». Вона вміщує широку палітру почуттів: від чудової миті першого побачення, щастя взаємності до мук нерозділеного кохання, розчарування та самотності в спустошеній шалом пристрастей душі. Кохання в ліриці Пушкіна різне: -- ідеальне почуття, яке звеличує душу людини; -- випадкове захоплення, яке швидко минає; -- пекуча пристрасть, що супроводжується спалахами ревнощів та образ. Малюнок Надії Рушевої


Слайд 11

Вірш «Я мить чудову пам'ятаю...» (1825) Пушкін написав у період михайлівського заслання. Він присвячений Анні Петрівні Керн. Уперше Пушкін побачив її в Петербурзі 1819 р. і захопився нею. Через шість років він знову зустрів її у сусідів, поміщиків села Тригорського, куди Анна приїхала в гості до своєї тітки. Любовне почуття в душі поета спалахнуло з новою силою. Перед від'їздом Анни з Тригорського Пушкін подарував їй згорнутий вчетверо клаптик поштового паперу. Розгорнувши його, Анна побачила поетичні рядки, які стануть шедевром російської лірики і навічно уславлять її ім'я: Я пам'ятаю мить чудову, Коли мені з'явилась ти. Як привид, сповнений любов'ю, Як геній чистий красоти. ( Переклад В. Сосюри ) А. Ареф’єв-Богаев. Портрет Анни Петрівны Керн


Слайд 12

К*** Я помню чудное мгновенье: Передо мной явилась ты, Как мимолетное виденье, Как гений чистой красоты. В томленьях грусти безнадежной, В тревогах шумной суеты, Звучал мне долго голос нежный И снились милые черты. Шли годы. Бурь порыв мятежный Рассеял прежние мечты, И я забыл твой голос нежный, Твои небесные черты В глуши, во мраке заточенья Тянулись тихо дни мои Без божества, без вдохновенья, Без слез, без жизни, без любви. Душе настало пробужденье: И вот опять явилась ты, Как мимолетное виденье, Как гений чистой красоты. И сердце бьется в упоенье, И для него воскресли вновь И божество, и вдохновенье, И жизнь, и слезы, и любовь 1825 рефрен


Слайд 13

Ліричний сюжет твору відображає основні біографічні віхи стосунків Пушкіна та Керн і композиційно розпадається на три частини, кожна з яких складається з двох чотиривіршів (катренів). У першій частині ліричний герой згадує «мить чудову», коли побачив красуню і покохав її. В другій частині описуються роки розставання — час «без божества і без палання». В третій частині змальовується нова зустріч закоханих, новий спалах почуттів, у яких «і божество, й натхнення чисте, й життя, і сльози, і любов». Для ліричного героя вірша кохання — це як чудесне диво, божественне одкровення.


Слайд 14

Вірш «Я вас любив...» Пушкін написав у 1829 р. і 5 січня 1830 р. (разом із ще одним своїм шедевром —«Що в імені тобі моїм?..») вписав до альбому Кароліни Собанської, в яку поет довго і безнадійно був закоханий. Прикметною ознакою вірша «Я вас любив...» є те, що ліричне почуття в ньому передається надзвичайно небагатослівно, але напрочуд афористично і виразно. У вірші майже немає складних образів, метафор, епітетів, якими зазвичай поети змальовують свої почуття, адресовані коханій, проте образ кохання, що постає з рядків вірша, сповнений чарівної поетичності та принадності, незвичайного — світлого — смутку, кульмінацією якого є два заключні рядки, чи не найпоетичніші в усій російській любовній ліриці XIX ст.: Я вас любил так искренно,          Я вас любив і ніжно так так нежно,                                                            і мрійно, Как дай вам Бог любимой          Як дай вам Бог, щоб інший быть другим!                                                        вас кохав!   (Переклад І. Муратова)


Слайд 15

Я вас любил: любовь еще, быть может, В душе моей угасла не совсем; Но пусть она вас больше не тревожит; Я не хочу печалить вас ничем. Я вас любил безмолвно, безнадежно, То робостью, то ревностью томим; Я вас любил так искренно, так нежно, Как дай вам бог любимой быть другим. 1829


Слайд 16

Что в имени тебе моем? Оно умрет, как шум печальный Волны, плеснувшей в берег дальный, Как звук ночной в лесу глухом. Оно на памятном листке Оставит мертвый след, подобный Узору надписи надгробной На непонятном языке. Что в нем? Забытое давно В волненьях новых и мятежных, Твоей душе не даст оно Воспоминаний чистых, нежных. Но в день печали, в тишине, Произнеси его тоскуя; Скажи: есть память обо мне, Есть в мире сердце, где живу я... 5 янв. 1830


Слайд 17

Філософська та громадянська лірика. Філософська лірика Пушкіна відображає осмислення поетом вічних тем людського існування: сенсу життя, смерті і вічності, добра і зла, природи і цивілізації, людини і суспільства, суспільства та історії тощо. Важливе місце у філософській ліриці поета належить темам дружби (особливо у віршах, присвячених ліцейським товаришам), відданості ідеалам добра та справедливості (у посланнях до колишніх ліцеїстів і друзів-декабристів), щирості й людяності моральних стосунків (у віршах-роздумах про сенс життя, про рідних та близьких поетові людей). Громадянська тематика в ліриці Пушкіна розкривається через мотиви любові до батьківщини, почуття національної гордості за її історичне минуле, рішучого протесту проти самодержавства та кріпосного права. Провідним мотивом громадянської лірики поета є мотив свободи — як політичної, що полягає в служінні високим суспільним ідеалам, заснованим на засадах рівності, справедливості, братерства, засудженні тиранії та будь-яких форм закріпачення людини, І так і свободи внутрішньої, особистісної, яка виявляє себе у чіткій та принциповій моральній позиції, почутті власної гідності та незаплямованого сумління.


Слайд 18

Своєрідним синтезом лірики філософського та громадянського звучання є вірші, присвячені темі поета і поезії. В чому полягає призначення поета і сенс поезії — ось ті два головні питання, які ініціюють роздуми Пушкіна над проблемами місця та ролі поета в сучасній Пушкіну Росії, свободи поетичної творчості, взаємин поета з владою, людським суспільством, власним сумлінням. Вершиною пушкінської лірики, присвяченої темі поета і поезії, став вірш «Я пам'ятник собі поставив незотлінний...». Вірш «Я пам'ятник собі поставив незотлінний...» був написаний у 1836 р. і за життя Пушкіна не друкувався. Тематика й окремі сюжетні мотиви пушкінського вірша беруть початок від знаменитої оди давньоримського поета Горація «До Мельпомени» («Мій пам'ятник стоїть, триваліший від міді...»). Звідти ж Пушкін узяв епіграф до свого твору: «Exegi топитепідіт» («Я спорудив пам'ятник»).


Слайд 19

* Exegi monumentum. Я памятник себе воздвиг нерукотворный, К нему не заростет народная тропа, Вознесся выше он главою непокорной Александрийского столпа. Нет, весь я не умру - душа в заветной лире Мой прах переживет и тленья убежит – И славен буду я, доколь в подлунном мире Жив будет хоть один пиит. Слух обо мне пройдет по всей Руси великой, И назовет меня всяк сущий в ней язык, И гордый внук славян, и финн, и ныне дикой Тунгуз, и друг степей калмык. И долго буду тем любезен я народу, Что чувства добрые я лирой пробуждая, Что в мой жестокой век восславил я Свободу И милость к падшим призывал Веленью божию, о муза, будь послушна, Обиды не страшась, не требуя венца, Хвалу и клевету приемли равнодушно, И не оспоривай глупца. 1836


Слайд 20

За змістом пушкінський вірш представляє собою своєрідний поетичний заповіт, який містить самооцінку творчості поета, його заслуг перед суспільством і нащадками. Значення, яке матиме його поезія для прийдешніх поколінь, Пушкін символічно співвідносить із пам'ятником, який здійнявся вище від «Александрійського стовпа». Александрійський стовп — це пам'ятник давньоримському полководцю Помпею в єгипетській Александрії, але для тогочасного читача він насамперед асоціювався із пам'ятником імператору Олександру І у Петербурзі у вигляді стовпа. Всенародну любов і визнання, на думку поета, йому забезпечить те, що він «добрість у серцях піснями викликав», прославляв «Свободу і за провинних обставав» (переклад М. Рильського).


×

HTML:





Ссылка: