'

Микола Степанович Вінграновський (1936-2004)

Понравилась презентация – покажи это...





Слайд 0

Микола Степанович Вінграновський (1936-2004) Вінграновський –це висота. Чарівник слова, великий талант. В. Бойченко.


Слайд 1

Рідний край… Первомайщина, південь України, неозорий степовий простір, перерізаний синіми прозорими водами трьох річок…


Слайд 2

Край , що подарував світові великого Творця слова - режисера, актора, сценариста, поета і прозаїка Миколу Степановича Вінграновського, який залишив на цій землі свій самобутній слід.


Слайд 3

Він перший з-поміж рівних у плеяді шістдесятників, що витворив художній світ, законом якого є Краса.


Слайд 4

Народився Микола Степанович 7 листопада 1936 р. в м. Первомайськ Миколаївської області в районі “Птахокомбінат” у селянській родині.


Слайд 5

Будинок, у якому проживала сім’я, зберігся донині і знаходиться в мальовничому місці в селі Кумари.


Слайд 6

У 1943 році М. Вінграновський пішов у нульовий клас початкової школи в селі Кумари. Продовжив навчання в Богопільській десятирічці, яку закінчив 1955 року.


Слайд 7

Нині це загальноосвітня школа № 17 м. Первомайська, якій у 2012 році було присвоєно ім’я М. Вінграновського. 


Слайд 8

1955 рік. Рік вступу на акторський факультет Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.


Слайд 9

Про цю подію Микола Степанович згадує у своєму есе «Рік з Довженком». Як він ішов до Києва, прагнучи вступити до театрального інституту. Бідував, голодував, допомагав прибиральниці мити підлогу в гуртожитку. За це одержав «гонорар»: кавун, оселедець, хліб.


Слайд 10

На екзамені випало зіграти Чарлі Чапліна, глядача, який дивиться фільм про цього героя. Одержав п’ятірку і став студентом... Відпустили додому на канікули. Батько не повірив, що син став студентом, попрохавши показати документ про зарахування. Вразило його надруковане на машинці «державними літерами» прізвище. Не приховував радості.


Слайд 11

За два тижні від початку занять ставного, показного українця-степовика прослухав О. Довженко і забрав його до себе в Москву навчатися у ВДІКу.


Слайд 12

А потім – заняття в Інституті кінематографії. Учитися було нелегко, спав на голій сітці без матраца і ковдри. Заробляв на стипендію. Неодноразово одержував матеріальну підтримку від сім’ї Довженка.


Слайд 13

Олександра Довженка Вінграновський вважав своїм учителем, наставником, однодумцем і другом. Був переконаний, що стати його учнем – велика відповідальність. Тому навіки в пам’яті зберіг образ «співця краси, природи і людини, душі людської дивного чарівника», присвятив йому вірші «Рожеві ружі білою водою…», «Учителю, уже ми вдвох з тобою…»


Слайд 14

Учителю, уже ми вдвох з тобою… Не молодість твоя і молодість моя… І ріки з водами, і вечір за горою, І ранку під горою течія… Давида тремоло і тремоло Хорива, Учителю, воно й сьогодні в нас. Наш час душі з того усього плива, Наш час – неперебутній час.  


Слайд 15

Після смерті О. Довженка його дружина Юлія Солнцева в 1958 р. приступила до екранізації художнього фільму «Повість полум’яних літ». На головну роль – Івана Орлюка - запросила М. Вінграновського, третьокурсника Інституту кінематографії. За краще виконання чоловічої ролі він отримав золоту медаль кінофестивалю в Лос-Анджелесі.


Слайд 16

З 1960 р., часу закінчення ВДІКу, М. Вінграновський – режисер на Київській кіностудії ім. О. Довженка.


Слайд 17

М. Вінграновський – режисер-постановник художніх та документальних кінострічок, талановитий актор. Його кіномистецька доля лишається у вітчизняній історії фактом винятковим. Письменник Поет


Слайд 18

Художні фільми • Дочка Стратіона (1964, у співавт. з В. Левіним), • Ескадра повертає на Захід (1966, співавтор) • Берег надії (1967, роль Вацлава Купки) • Дума про Британку (1970, роль Несвятипаски) • Тихі береги (1973) • Климко (1984)


Слайд 19

Документальні фільми • «Голубі сестри людей» (1966) • «Слово про Андрія Малишка» (1983) • «Щоденник О. П. Довженка» (1989, у співавторстві з Леонідом Осикою) • «Довженко. Щоденник 1941–1945» (1993) • «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993) • «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» (1993) • «Галич — столиця князя Данила Галицького» (1993) • «Гетьман Сагайдачний» (1999)


Слайд 20

Акторські ролі • Іван Орлюк («Повість полум’яних літ», 1961) • Дончак («Сейм виходить з берегів», 1962) • Вацлав Купка («Берег надії», 1967) • Несвятипаска («Дума про Британку», 1970)


Слайд 21

Микола Степанович був багатогранною особистістю. У 1961 р. він назавжди посів своє місце в літературі – місце «маршала української літератури». Він був першим президентом міжнародного PEN-клубу, що репрезентував українську літературу у світовому масштабі.


Слайд 22

Уперше вірші М. Вінграновського побачили світ 1957 р. (журнал «Дніпро», №2) . Чотири поезії було опубліковано 1958 р. (журнал «Жовтень», №8).


Слайд 23

Пам'ятним і неповторним був для української поезії 1961 рік. 7 квітня в «Літературній газеті» з’явилася добірка віршів «Микола Вінграновський. З книги першої, ще не виданої». Сторінку газети прикрашало фото красивого інтелігентного юнака, який гордо ступає київською вулицею, — і п'ятнадцять віршів, що відтоді так і лишилися в українській поезії її непритьмянілими перлинами: «Прелюд Землі», «Зоряний прелюд», «Прелюд кохання» та інші.


Слайд 24

З того часу на молодого поета посипалася критика з усіх видань, які «розпинали Миколу Вінграновського, котрому заманулося якоїсь незалежності України». Але ніяка сила вже не могла зупинити всенародну любов до творчості цікавого й самобутнього поета. Наступного року ця книжка таки вийшла у світ під назвою «Атомні прелюди» і стала одним із побудників полемічного виру навколо нової поетичної генерації.


Слайд 25

Згодом вийшли друком його збірки віршів: • «Сто поезій» (1966) • «Поезії» (1971) • «На срібнім березі» (1978) • «Київ» (1982) • «Губами теплими і оком золотим» (1984) • «Цю жінку я люблю» (1990) • «З обійнятих тобою днів» (1993) • «Любове, не прощавай!» (1996)


Слайд 26

Поезія М. Вінграновського відзначається особливою експресією, глибиною образів, мелодичністю, багатою мовною палітрою та вмінням передавати складні внутрішні стани. На вірші поета написано багато пісень, зокрема – у бардівському жанрі.


Слайд 27

“Може бути” гурт Крихітка Може бути, що мене не буде, Перебутній час я перебув, Але будуть світанкові губи Цілувати землю молоду. І моєю літньою судьбою На Поділля, Галич і на Степ Карим оком, чорною бровою Ти мене у серці понесеш. Погойдаєш, вигойдаєш, вивчиш І на вік і на єдину мить Біля себе, вічна і всевишня, Знов научиш жити і любить!


Слайд 28

Ще імені твого не знають солов’ї, Ще імені твого не чули квіти, І літо, і сніги, і літечка твої Тобі не поспішають прилетіти. В білій льолі, люлі, Спатоньки-спатулі, — Тато-мамо, тато-мамо Колисали… Колисало небо Білу хмару, Колисало море Хвилю кару… Ще ніженька твоя не знає далини, Щасливий мак цвіте біля криниці, І ти, як мак, про щастя бачиш сни, На них ніяк не можеш надивиться. В білій льолі, люлі, Спатоньки-спатулі, — Тато-мамо, тато-мамо Колисали… Обнімало небо Білу хмару, Обнімало море Хвилю кару. Щаслився ж і цвіти, метелику малий, На долю і на волю тополину, Понад Дніпром, де сонце, де орли, Понад Дніпром на світ, на Україну. В білій льолі, люлі, Спатоньки-спатулі, — Тато-мамо, тато-мамо Цілували… Цілувало небо Білу хмару, Цілувало море Хвилю кару… “Величальна колискова” Ніна та Антоніна Матвієнко


Слайд 29

Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь. Проходь. Сідай. У дні оці і ночі Вчорашніми очима я дивлюсь В твої сьогоднішні передвечірні очі. Чим ти збентежена?.. Оце я тут живу. Отут я видумав себе й тебе для тебе. Отут я серце виняньчив для неба, Не знаючи тоді, що небом назову. Тепер послухай: з нашого жалю Тепер залишились одні слабкі півзвуки. Любові нашої обличчя не люблю. ЇЇ обличчя — то обличчя муки… Кажу ж, кажу ж у звітреному сні У зимі, в осені, у літі, у весні: Весною, літом, восени, зимою Дві білих пісні рук твоїх зі мною. Ти — ранок мій, ти — південь мій і вечір, Ти — ніч моя… Хоч все на світі — втеча! “Це ти? Це ти. Спасибі … Я журюсь” O.TORVALD


Слайд 30

Майже одночасно із поезіями М. Вінграновський почав писати й прозу. З-під його пера вийшли книжки повістей та оповідань: • «Світ без війни» (1958) • «Президент» (1960) • «Первінка» (1971) • «Сіроманець» (1977) • «У глибині дощів» (1979) • «Літо на Десні» (1983) • «Кінь на вечірній зорі» (1986) • «Чотирнадцять столиць України» (1997) • «Манюня» (2003)


Слайд 31

Роман «Северин Наливайко» (1996)


Слайд 32

Великим завершенням, здобутком М.Вінграновського став історичний роман «Северин Наливайко». Митець спонукає читачів до роздумів про нерозривну єдність минулого й сучасного, які пам’ятати завжди корисно й повчально, бо, як писав його вчитель О.Довженко в «Зачарованій Десні»: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє».


Слайд 33

З великою радістю Микола Степанович писав твори для дітей і про дітей. І в них, може, найбільше був собою. Бо сягав тієї свободи самовираження, яка є тільки в дитинстві і яку згодом людина неминуче втрачає. Сюжети творів дієві, у них зображено глибину почуттів, якими щедро наділяється все довкілля.


Слайд 34

У них – незвичайна єдність людини і природи, безпосереднє сприйняття світу, порив фантазії і душевна чистота. Ці твори – не лише для дітей: вони залишилися для всіх і про всіх. Саме за дитячі твори у 1984р. автор був удостоєний Шевченківської премії.


Слайд 35

Як Микола Вінграновський любив українське слово! Як викохував його, пестив, як тішився ним, мов рідною дитиною, як жадібно його осягав і виманював із глибин народної пам’яті!


Слайд 36

Та я сказав: що хочеш, Часе, Усе віддам тобі по край — І юність, й молодості чашу, Життя сьогоднішнє й вчорашнє, Лиш Слова мого не чіпай! Не зачіпай його, малого, Не бий його і не пали, Бо перед ним іще дорога, Бо перед ним багато й много, І ми із ним ще не жили!


Слайд 37

2004 р. – вихід останнього прижиттєвого тритомника. У ньому Микола Степанович зібрав й упорядкував те, що вважав найважливішим у своїй літературній творчості. На жаль, сам автор за життя не встиг побачити тритомник.  


Слайд 38

26 травня 2004 року Київ з болем і безмежним сумом прощався з поетом, Заслуженим діячем мистецтв України (з 1997), лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка (1984), лауреатом премії Фундації Антоновичів (США), літературної премії «Благовіст» Миколою Степановичем Вінграновським, який пішов із життя на 68 році після тяжкої тривалої хвороби.


Слайд 39

Твори М. Вінграновського перекладені російською, естонською, литовською, чеською, англійською та іншими мовами світу. Слову письменника час не зашкодить. Благословенне Слово поета і його народу безсмертне — перед ним простелилася дорога у Вічність. Це наше слово. Жить йому повіки. Народ всевічний. Слово — наш народ. М. Вінграновський


Слайд 40

Презентацію підготували вчителі української мови та літератури Первомайського НВК «ЗОШ І-ІІ ступенів № 15-колегіум» Овчаренко Наталя Олександрівна Садовник Наталія Федорівна


×

HTML:





Ссылка: